Сучасний стан

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.

Володимир Сосюра

Національне відродження

Село Погiрцi розкинулося на лiвому березi Днiстра, за 40 км вiд районного центру i за 11 км вiд залiзничної станцiї Рудки. Село носить таку назву, бо воно лежить вище вiд села Подiльцi, розташоване на горбистiй мiсцевостi. За статистичними даними на теперішній час площа населеного пункту- 344 га., площа сільськогосподарських угідь -2116 га., кількість вулиць – 11, протяжність вулиць – 3,5 км. Кількість населення- 1920 чоловік. Погірцівській сільській Раді підпорядковані населені пункти Конюшки – Королівські, Конюшки –Тулиголовські, Круковець, Новий Острів. У селі є середня школа, бібліотека, будинок «Просвіта», поштове відділення, агролісотехнічний ліцей, лікарська амбулаторія, церковні споруди, магазини.

Поблизу села Конюшки-Тулиголовські виявлено великі запаси природного газу. За 1950-58 рр. тут збудовано і пущено в дію 7 газових свердловин.

Погірці вперше згадуються в архівних документах за 1357 рік. Через село в той час проходив «соляний» шлях з Дрогобича до Львова. Як і всюди тут панував феодальний лад. 3 XVII ст. село належало панам Муравським, з XVIII ст. - панам Бялоскурським, а з другої половини XIX ст. почали панувати пани Тернявсъкi. Вони панували до 1939р. Пани володіли великими земельними ділянками і лісовими угіддями. В 1732 році було завдано великої шкоди лісовим угіддям підданими пана Бялоскурського.

На територiї Погiрцiвського агролiсотехнiчного лiцею знаходився фiльварок графинi Тернявсъкої, яка жила тут до 1939р. Графиня була вольовою, розумною жiнкою. Разом з чоловiком Граб’є вона вела велике господарство, їм належало багато сотень гектарiв землi, лiсу, сiнокосiв. Було багато худоби, свиней. В маєтку працювали в основному жителi села Погiрцi, якi наймалися на роботу. Управителем маєтку був Киржик Іван. Вiн ще був садiвником. Вже о сьомiй годинi дня люди чекали пiд брамою, щоб найнятись на роботу. Але не всiх приймали на роботу, бо охочих працювати було дуже багато. Постiйнi працiвники називались форналями. Їм платили квартальне: 12м зерна, 50 арiв сiнокосу, 20ц. картоплi. Iншi робiтники одержували зарплату щосуботи. За день працiвник заробляв 70 грош. Крiм зарплати селяни одержували зерно, сiно, дрова.

Лiсове господарство вiв лiсник Мiськiв Стах. За річкою Днiстер графиня поставила йому хату, стайню, криницю. Графиня Дiдушицька жила у великому будинку, який мав 2 входи. В будинку було дуже багато кiмнат. Бiля її будинку рiс чудовий сад, де росли яблунi, грушi, кущi смородини, малини. За будинком був великий парк, де росло багато дерев: дуби, тополi, ясени, липи. Росли i рiдкiснi дерева: тюльпанове, коркове, магнолiя, канадський горiх. Все господарство було дбайливо доглянуте. Всюди панував порядок, було чисто i красиво. Графиня дуже любила вирощувати рiзноманiтнi квiти. Ще любила графиня вiдпочивати в парку, в саду. До неї часто приїжджало панство. Пани вiдпочивали бiля ставiв, в парку. Графиня проживала з сином Стахом i дочкою Уршулею. Дочка якось пiшла на рiчку. Сидiла вона на березi, i якимось чином впала в рiчку, i втопилась. Похована Уршуля в с.Погiрцi в капличцi на цвинтарi. З 1937р. графиня почала продавати землi. Частину грошей дала на будiвництво костелу в с.Погiрцi. До приходу Червоної Армiї графиня виїхала в Польщу.

© 2012, Погірцівська СЗШ І-ІІІ ступенів